1 Відкриття озонового шару

1 Відкриття озонового шару

Озон
був відкритий в 1839 році за час спостережень
за електричними розрядами К. Ф. Шонбейном.
Після 1850 року було встановлено, що озон
є однією з природних складових атмосфери
спостереження були розпочаті в 20-ті
роки минулого століття.

Перші
кількідні виміри повного вмісту озону
проведені оксфордським ученим Г.Добсоном
в 1920 році. Він удосконалив свій прилад
– спектрофотометр — він став головним
приладом для вимірювань повного вмісту
озону в глобальній системі спостережень
майже в 100 обсерваторіях світу протягом
50 років. Спектрофотометр Г.Добсона під
номером 031 був встановлений на українській
антарктичній станції “ Академік
Вернадський”. За допомогою цього приладу
українські вчені проваджують спостереження
озону в Антарктиці розпочаті британськими
вченими на станції “Фарадей” ще в 1957
році.

Озоновий
шар дослвіджують також за допомогою
літаків невеликих ракет та аеростатів.

Озон утворюється завдяки сонячному
випромінюванню, зміна концентрації
озону залежить від 11-річного сонячного
циклу. Підчас великих вулканічних
вивержень в атмосферу викидаються дуже
багато хлору, який досягає стратосфери.
Основною причиною змін в озоновому шарі
є велика кількість пилу, який потрапляє
під час виверження.

На
поверхні відбуваються хімічні реакції,
що призводять до зменшення вмісту озону.
Підчас стартів великих літаків ракет
як “ Енергія”, “Сатурн 5”, “Спейс Шатл”
викидають значну кількість хлоровмісних
компонентів. Наприклад : під час старту
“Спейс Шатл у стратосферу викидають
70 тон HCI , порівняно з природніми джерелами
HCI 7500 тон в рік. Підраховано, що 300 запусків
“Спейс Шаттлів” підряд могли б повністю
зруйнувати озоновий шар Землі [1].

2 Озонові діри. Причини їх появи та наслідки

Вигляд Антарктиди
з космічного простору та дослідження
озонового шару в атмосфері

Зменшення
озонового шару в Антарктиді довели в
1985 році члени британської наукової
експедиції з найстарішої на білому
континенті станції «Фарадей», що з
лютого 1996 року належить Україні й носить
ім’я геніального українського вченого
В.Вернадського. Вони помітили, що
концентрація озону в стратосфері
тривожно знижувалася.

Вони
повідомили про абсолютно несподіваний
факт: весняний вміст озону в атмосфері
над станцією Халлі-Бей в Антарктиді
зменшився за період з 1977 по 1984 р. на 40%.
Незабаром цей висновок підтвердили і
інші дослідники, що показали також, що
область зниженого змісту озону тягнеться
за межі Антарктиди і по висоті охоплює
шар від 12 до 24 км, тобто значну частину
нижньої стратосфери. Фактично це
означало, що в полярній атмосфері є
озонова «діра».

Найбільш
докладним дослідженням озонового шару
над Антарктидою був міжнародний
Самолетний Антарктичний Озонний
Експеримент. У його ході вчені з 4 країн
декілька разів підіймалися в область
зниженого змісту озону і збирали детальні
відомості про розміри «діри» і
проходячі в ній хімічні процеси. На
початку 80-х років по вимірюваннях зі
супутника «Німбус-7″ аналогічна
“діра» була виявлена і в Арктиці,
щоправда вона охоплювала значно меншу
площу і падіння рівня озону в ній було
не таким значним — біля 9%. У середньому
по Землі з 1979 по 1990 р. зміст озону впало
на 5%.

Вперше
думка про небезпеку руйнування озонового
шару була висловлена ще в кінці 1960-х
років, тоді вважалося, що основну
небезпеку для атмосферного озону
представляють викиди водяної пари і
оксидов азоту з двигунів надзвукових
транспортних літаків і ракет. Однак,
надзвукова авіація розвивалася значно
менш бурхливими темпами, ніж передбачалося.

У
той час в комерційних цілях використовується
тільки «Конкорд», що здійснює
декілька рейсів в тиждень між Америкою
і Європою, з військових літаків в
стратосфері літають практично тільки
надзвукові стратегічні бомбардувальники,
такі, як B1-B або Ту-160 і розвідувальні
літаки типу SR-71. Як приклад можна привести
Італію, Німечину, Париж, де теж є велике
навантаження на стратосферний озон.

Leave a Comment